За місцевою легендою, в стародавні часи з’явився людям Бог в образі старця, вдарив палицею об землю, як Мойсей, і з’явилось на тому місці цілюще джерело. Звідси, начебто, і пішла назва поселення – Богоявленськ.

Як би там не було, та про Вітовське (Богоявленське) джерело люди знали споконвіку. На думку істориків, ним користувалися ще 6,000 років тому.

Відомий французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який побував тут у першій половині XVII століття, писав: «… тут є джерело, яке падає просто в прірву. Це гарне місце, придатне для проживання, як своїми густими лісами, так і млинами, які можна було б тут спорудити … ». Пізніші згадки повністю підтверджують його слова – потужне джерело виривалося з високого берега яру і падало з висоти 2-3 метрів в порослу диким виноградом балку, неначе у прірву. Мабуть тому на своїй карті Боплан назвав це місце Виноградною Криницею.

Джерело ніколи не замерзало, а вода з нього вважалася цілющою. Лабораторні дослідження, проведені в 1920-і роки, показали, що вона не поступається знаменитим мінеральним джерелам Кавказу. Подейкують, що за часів царської Росії сюди приїжджали хворі з усієї імперії в надії знайти зцілення.

Достеменно відомо, що в 1709 р., після поразки під Полтавою, тут зупинявся шведський король Карл XII із залишками своєї армії.

В кінці XVIII століття, за часів князя Потьомкіна, джерело стало вирішальним фактором для будівництва тут першого в Миколаєві госпіталю, а також використовувалось в якості основного джерела питної води для армії, що знаходилася в Очакові.

Паралельно з цим, йшло будівництво княжого палацу (про нього я розповідвав ось тут) і облаштування прилеглої території. Від джерела був прокладений дерев’яний водогін, за яким джерельна вода подавалася до придорожнього водомету (фонтану), до купальні навпроти палацу Потьомкіна і до другого водомету, розташованого біля пристані на березі лиману, приблизно в кілометрі від джерела.

Придорожній фонтан стояв на найкоротшому шляху з Миколаєва до Херсона і щодоби видавав по 61,000 відер води.

На фотографіях початку XX століття і за розповідями очевидців фонтан трохи відрізнявся від зображеного в проекті архітектора І. Старова. На квадратному постаменті з чотирма напівкруглими чашами встановлений чавунний циліндр висотою близько 3-х метрів, прикрашений 16-ма іконами, виконаними в техніці гарячої емалі. Вода надходила до чаш з круглої “подушки” в основі циліндра. Фонтан увінчаний чавунною кришкою з кулею і хрестом на вершині, і оточений кам’яною стіною з двома кам’яними сходами. Судячи з усього, спочатку він був на поверхні, але за сотню років опинився “в ямі” через нашарування грунту.

У 1930-і роки хрест був збитий, а ікони зафарбовані блакитною олійною фарбою. За легендою, незабаром ікони проступили крізь фарбу, що було сприйнято громадою як диво.

Коли був зруйнований фонтан, мені, на жаль, встановити не вдалося. Оскільки останні фото датовані кінцем 30-х, можу припустити, що його підірвали фашисти під час відступу, разом з церквою, що знаходилась неподалік.

Пізніше джерело і прилеглий парк були сяк-так облагороджені силами МГЗ. Але після розвалу СРСР все це прийшло в занепад і перетворилося на звалище …

В наш час, з метою реанімувати джерело і відновити парк, місцеві жителі на чолі з Валерієм Байтіміровим об’єдналися в громадську організацію “Джерело та чисте суспільство”. За кілька років ними був проведений колосальний обсяг робіт, але це лише початок нелегкого шляху …

Якщо у Вас є бажання допомогти – зв’яжіться з Валерієм на Facebook. Упевнений, вільні руки і ентузіазм не будуть зайвими в цій нелегкій справі. Дякую.