Після окупації Криму в 2014 році про альтернативно-обдарованих фанатиків «русського міра» не говорив хіба що ледачий. Однак, багато хто й сьогодні помилково вважає, що ця ідеологія, зведена в культ і доведена до абсурду російськими пропагандистами, виникла в Росії лише за нинішньої влади. Безумовно це не так.

Передумови слов’янофільства зародилися ще в XV столітті, коли в церковних колах, під егідою царя Івана III, виникла ідея Москви як третього Риму, а в ужиток увійшли вирази “Святая Русь” і “ересь жидовствующих”. Але остаточно ця течія сформувалась лише в 30-х роках XIX століття, на тлі загостреного “ура-патріотизму” після війни 1812 року і необхідності формування національної ідеї.

Слов’янофіли бачили в російській культурі і мові “самый корень древнерусской образованности” і вірили в уготований для Росії особливий шлях в протистоянні “жидо-масонской ереси” і підпорядкуванні загниваючого Заходу “господствующему духу православного любомудрия”. Концепція швидко завоювала популярність і розповсюдилась по всій Європі. Серед її прихильників були Тютчев, Даль, Достоєвський і багато інших представників російської інтелігенції.

Миколаїв новомодна течія не тільки не обійшла стороною, але й, місцями, дійшла до крайнього ступеня фанатизму.

У 1840-х роках купець Іван Бартєнєв побудував в центрі міста незвичайний особняк, що став справжнім пам’ятником слов’янофільству. На перший погляд, це класична середньовічна ізба, зібрана з колод і рясно прикрашена химерними різьбленими деталями. Але насправді будівлю складено з каменю-ракушняку, а всі традиційні для російської дерев’яної архітектури елементи майстерно зімітовані миколаївськими каменотесами. Споруда була настільки незвичайним, кітчевим явищем, що відомий в імперії професор архітектури Максиміліан Арнольд присвятив йому докладний емоційний опис в журналі Петербурзької спілки архітекторів.

Господар будинку – Іван Пилипович Бартєнєв – з 1841 по 1860 рік служив при канцелярії Миколаївського і Севастопольського військового губернатора. З початку 60-х він став активним учасником громадського життя міста: був почесним мировим суддею, гласним Міської думи, завідувачем справами Херсонського земства в Миколаєві, наглядачем міського православного кладовища і старостою цвинтарної церкви, дійсним членом Миколаївського міського Статистичного комітету, а також одним із засновників і перших членів Миколаївського товариства взаємного від вогню страхування.

З 1863 року Іван Пилипович облаштував в своєму будинку бакалійний магазин, а в 1867-му відкрив тут першу земську поштову контору.

У 1878 році, в період російсько-турецької війни, Бартєнєв був агентом Російського товариства пароплавів і торгівлі, брав участь в організації перевезення поранених, дослужився до чину надвірного радника і був нагороджений орденами Св. Станіслава III і II ступеня, Св. Анни III і II ступеня .

Помер Бартєнєв в 1897 році і похований на Миколаївському некрополі.

У період нацистської окупації в “кам’яному зрубі” знаходився реєстраційний пункт бюро управління СС «Список німецьких громадян». Тут місцеві жителі , які довели своє німецьке походження, могли отримати Фольксліст – посвідчення про “чистоту крові”, яке одночасно служило паспортом.

У радянський період в будинку Бартєнєва розташовувались різні установи, а в пізні роки будівлю зайняв Міський архів РАГСу.

Сьогодні тут знаходиться Палац урочистих подій, а сама будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення.